Стародавні казки завжди були для людей дзеркалом, у якому відбивалися причини появи гір, річок, островів і навіть самих племен. Ще задовго до того, як з’явилися карти й літописи, саме такі розповіді, що передавалися біля вогнища, тримали зв’язок між минулим і сьогоденням. Серед безлічі міфів Південно-Східної Азії особливо вирізняється оповідь про те, як на Суматрі з’явився величезний водний простір Тоба. Ця розповідь не стільки про геологію, скільки про ціну необережного слова й про те, як одна мить слабкості може змінити ландшафт назавжди.
Спадщина народу Батак
У північній частині Суматри з незапам’ятних часів оселилися батакі – кілька споріднених груп (Тоба, Пакпак, Каро, Сімалунгун, Мандалінг), що розмовляли близькими діалектами й поклонялися силам, які ховаються в деревах, камінні, потоках і хмарах. Їхнє життя оберталося навколо ритуалів, що мали заспокоювати духів: якщо гнів природи роздратувати – вона помститься. Саме тому багато їхніх переказів пояснюють, чому гора стала долиною, а долина – водною безоднею.
Доля самотнього рибалки
Колись давно в глухій долині жив чоловік на ім’я Тоба – простий трудівник, який ледве зводив кінці з кінцями. Одного спекотного дня він закинув вудку в бурхливу річку й витягнув не просту рибу, а дивовижну – всю в золотавому сяйві, ніби вкриту сонячними іскрами.
Він уже збирався розпалити вогонь, але рибина раптом заговорила людським голосом, благаючи відпустити її. Здивований Тоба погодився. Тієї ж миті перед ним постала молода жінка неймовірної краси. Вона пояснила: боги покарали її, перетворивши на рибу за давній вчинок, а його милосердя зняло чари.
Жінка запропонувала стати йому подругою життя, але з єдиною забороною: він ніколи не повинен згадувати при людях про її риб’яче минуле. Тоба дав клятву — і вони стали подружжям.
Зрада через гнів
Час минав. У них народився син – Самосір, жвавий, але не надто слухняний хлопець. Одного разу Тоба послав його віднести їжу на дальнє поле. Дитина, не встоявши, з’їла майже все дорогою й принесла батькові майже порожній горщик.
Тоба, зморений працею й голодом, не стримався й крикнув у запалі: «Ти справді син риби, ледащо!»
Щойно слова злетіли з вуст – він зрозумів, що порушив найголовнішу обіцянку.
Кара богів
Небо миттєво почорніло, наче хтось загасив сонце. Дружина Тоби спалахнула світлом і знову набула своєї первісної суті – величної водної істоти. Останнє, що вона встигла – наказати синові негайно бігти на найвищу гору поруч.
Потім почався потоп. Вода ринула з усіх боків: з неба, з надр землі, з розколотих скель. Долина зникла під хвилями, а на її місці розлилося величезне прісноводне море. Той пагорб, на якому врятувався Самосір, став островом посередині.
Так, за давнім переказом, з’явилося вулканічне озеро Тоба (індон. – Danau Toba), а острів у його серці досі носить ім’я хлопця – Самосір.